Істерики часті у дітей. Таким способом малюки показують своє невдоволення або ж намагаються маніпулювати дорослими, щоб отримати бажане.
Якщо істерики і спалахи гніву у дитини з’являються дуже часто, регулярно, і нічого з ними не робити, то після 7-8 років вони створюють небезпеку для дитини чи інших людей навколо, перешкоджають будувати стосунки з іншими дітьми, провокують конфлікти та гнів у дитини через нездатність їх контролювати.
Що можуть зробити (і чого не повинні робити) батьки, щоб зупинити дитячу істерику:
- Дати дитині “відзлитися”. Можна, звісно, перебувати поруч з малюком в істериці, але слід його залишити в спокої, не намагатися обійняти чи утримувати силою (якщо на це немає вагомих причин). Коли пройде спалах гніву, дитина зазвичай починає плакати – ось тоді і можна почати комунікацію чи обійняти. Якщо малюк довго не може подолати гнів, то слід посидіти поруч, почекавши, поки дитина першою не виявить бажання спілкуватися.
- Превентивно заспокоїти. Якщо стає зрозуміло, що дитина ось-ось вийде з себе, не варто пробувати “домовитись” – це може й погіршити ситуацію. Краще спробувати “погасити” запал:
- Найменшеньким діткам для цього слід поставити декілька “закритих” запитань – які потребують “так” або “ні” у відповідь. Наприклад: “Ти злишся через те, що ми не купили цукерку?”. Обов’язково давайте дитині час на відповідь. Коли малюк побачить, що його почуття зрозуміли правильно – трохи заспокоїться. Після цього можна пояснити чому зроблено саме так.
- Зі старшими дітьми краще діє метод тверджень – це коли дорослий у стверджувальній формі озвучує розуміння причин негативної реакції, а потім пояснює власні дії: “Я розумію, що ти сердишся через те, що ми не купили цукерки, вони дуже смачні. Але цукерки ми їли вчора, а якщо їх їсти багато, то вони шкодять здоров’ю”.
- Швидко реагувати на скандал на публіці. Діти часто гучно та емоційно висловлюють своє обурення у магазинах, на вулиці та інших публічних місцях. В таких умовах не завжди є час на розмови та запитання, тому слід відразу сказати дитині. що така поведінка не прийнятна у цьому місці і якщо так продовжуватиметься, то ви змушені будете піти. Важливо виконати своє попередження, якщо дитина не заспокоюється. {InArticle}Наприклад, сказати: “Ми у магазині, тут потрібно розмовляти пошепки. Якщо ти і наділа кричатимеш, то ми повинні будемо піти звідси”.
- Не погрожуйте у відповідь. В емоційному пориві діти різного віку часто можуть погрожувати батькам. Іноді це кумедно, а іноді – справді ображає. Однак не слід забувати, хто з вас дорослий і ні в якому разі не варто відповідати взаємними погрозами. Після того, як дитина заспокоїться, з нею варто поговорити про це.
Не забувайте, що основна мета – не так заспокоїти конкретну істерику, як навчити дитину керувати своїми емоціями. Тому разом із тактичними методами керування поведінкою, показуйте своїм прикладом правильну поведінку в конфліктній чи емоційно-напруженій ситуації.