Істерики часті у дітей. Таким способом малюки показують своє невдоволення або ж намагаються маніпулювати дорослими, щоб отримати бажане.
Якщо істерики і спалахи гніву у дитини з'являються дуже часто, регулярно, і нічого з ними не робити, то після 7-8 років вони створюють небезпеку для дитини чи інших людей навколо, перешкоджають будувати стосунки з іншими дітьми, провокують конфлікти та гнів у дитини через нездатність їх контролювати.
Що можуть зробити (і чого не повинні робити) батьки, щоб зупинити дитячу істерику:
Дати дитині "відзлитися". Можна, звісно, перебувати поруч з малюком в істериці, але слід його залишити в спокої, не намагатися обійняти чи утримувати силою (якщо на це немає вагомих причин). Коли пройде спалах гніву, дитина зазвичай починає плакати - ось тоді і можна почати комунікацію чи обійняти. Якщо малюк довго не може подолати гнів, то слід посидіти поруч, почекавши, поки дитина першою не виявить бажання спілкуватися.
Превентивно заспокоїти. Якщо стає зрозуміло, що дитина ось-ось вийде з себе, не варто пробувати “домовитись” - це може й погіршити ситуацію. Краще спробувати “погасити” запал:
Найменшеньким діткам для цього слід поставити декілька “закритих” запитань - які потребують “так” або “ні” у відповідь.
Наприклад: “Ти злишся через те, що ми не купили цукерку?”.
Обов’язково давайте дитині час на відповідь. Коли малюк побачить, що його почуття зрозуміли правильно - трохи заспокоїться. Після цього можна пояснити чому зроблено саме так.
Зі старшими дітьми краще діє метод тверджень - це коли дорослий у стверджувальній формі озвучує розуміння причин негативної реакції, а потім пояснює власні дії: “Я розумію, що ти сердишся через те, що ми не купили цукерки, вони дуже смачні. Але цукерки ми їли вчора, а якщо їх їсти багато, то вони шкодять здоров’ю”.
Швидко реагувати на скандал на публіці. Діти часто гучно та емоційно висловлюють своє обурення у магазинах, на вулиці та інших публічних місцях. В таких умовах не завжди є час на розмови та запитання, тому слід відразу сказати дитині. що така поведінка не прийнятна у цьому місці і якщо так продовжуватиметься, то ви змушені будете піти. Важливо виконати своє попередження, якщо дитина не заспокоюється.
Наприклад, сказати: “Ми у магазині, тут потрібно розмовляти пошепки. Якщо ти і наділа кричатимеш, то ми повинні будемо піти звідси”.
Не погрожуйте у відповідь. В емоційному пориві діти різного віку часто можуть погрожувати батькам.
Іноді це кумедно, а іноді - справді ображає. Однак не слід забувати, хто з вас дорослий і ні в якому разі не варто відповідати взаємними погрозами. Після того, як дитина заспокоїться, з нею варто поговорити про це.
Не забувайте, що основна мета - не так заспокоїти конкретну істерику, як навчити дитину керувати своїми емоціями. Тому разом із тактичними методами керування поведінкою, показуйте своїм прикладом правильну поведінку в конфліктній чи емоційно-напруженій ситуації.