При різних порушення дитячої поведінки батьки часто звертаються до психотерапевта. Це правильна практика, однак лише якщо батьки готові теж змінюватися, а не лише вимагати змін від дитини.
Дитяча поведінка – це лише верхівка айсберга, те, що очевидне. В її основі завжди значно складніші процеси та стосунки. Без комплексного аналізу навіть найкращий психотерапевт в повній мірі не зможе допомогти.
У статтях із виховання дітей часто можна прочитати діаметрально протилежні твердження щодо дитячої поведінки. Інколи йдеться про те, що деструктив та непослух є наслідком нестачі уваги. Інколи ж, навпаки, погану поведінку дитини пояснюють гіперопікою. Парадокс в тому, що обидва варіанти правильні – один поведінковий прояв може мати абсолютно різні причини.
Коли йдеться про дітей дошкільного віку, то відносини з батьками є ключовими у формуванні їхньої поведінки, тому коригувати її можна тільки в комплексі з роботою із батьками.
Мова не лише про батьківські методи виховання чи комунікацію з дитиною, а й про емоційні, психологічні стани батьків, їхню взаємодію між собою. Страхи, тривоги, переконання, емоційні стани батька та матерів впливають на дитину і її поведінку – це важливо знати, прийняти і працювати над виправленням ситуації.
