Батьки часто задумуються над темою покарань для дітей. Чи варто взагалі карати? Як правильно це робити?… Часто покарання дітей свідчить про безпорадність батьків і відсутність інструментів впливу на дітей та довірливих відносин з дитиною.
Метою покарання часто є формування у дитини розуміння, що її вчинок не схвалюється батьками чи суспільством загалом. Однак дитина повинна розуміти не тільки різницю між “добрим” і “поганим”, а й чому не можна щось робити.
Тижнева заборона гратися на планшеті за розбиту вазу дасть зрозуміти, що розбивати вазу не можна, але не сформує розуміння чому, адже планшет ніяк не пов’язаний з вазою.
Кращим “покаранням” за такий вчинок буде не купувати дитині солодощів чи чогось не життєво необхідного, що вона любить деякий час, пояснивши, що ваза потрібна в домі і тому тепер є потреба купити нову, відповідно, на чомусь треба зекономити.
Власне, це навіть не покарання як таке, а розвиток у дитини причинно-наслідкового зв’язку та формування відповідальності за свої вчинки. Замінивши мету виховного процесу після порушень певних правил з “покарати” на “навчити відповідальності”, можна уникнути низки проблем, зокрема, хронічної тривоги у дитини, агресивної поведінки, низької самооцінки, формування звички обманювати та інших.
Покарання – це завжди певне обмеження дитини в чомусь або й психологічне чи, навіть, фізичне насильство над дитиною. Нічого окрім страху і недовіри до батьків в подальшому воно не спричиняє. Якщо ж поставити мету сформувати у дитини відповідальність за вчинки, то дитина починає розуміти причинно-наслідковий зв’язок між своїми діями та їх результатом.
Важливо брати до уваги вік дитини та зважати на адекватність вимог до неї, перед тим, як озвучувати їх. Наприклад, пояснювати наслідки від того, що брудна тарілка довго буде брудною і вимагати від дитини мити посуд після користування, можна лише тоді, коли дитина вміє користуватися раковиною і мийним засобом.
Допомогти реорганізувати конфліктну ситуацію з дитиною з “покарання” на “формування відповідальності” може вміння самих батьків будувати причинно-наслідковий зв’язок. Щоб навчитися цього, слід зрозуміти різницю між “чому?” та “навіщо?”
Чому: я хочу навчити дитину мити після себе посуд; дитині потрібно прибирати речі? Тому що: так прийнято; я не встигаю самостійно це робити… Навіщо я хочу цього всього навчити дитину? Для того, щоб: в майбутньому дитина вміла це робити; щоб розуміла, що безпорядок викликає дискомфорт…
Зміна цих запитань до себе дає зрозуміти у яких випадках вам потрібно привчити дитину до певних правил, бо так зручно вам, а в яких – це корисно для самої дитини. Не йдеться про те, що дитина не повинна щось робити, якщо безпосередньо їй це не потрібно, наприклад, помити посуд, якщо брудний їй ніяк не заважає, а ви не маєте часу це зробити. Йдеться про те, що в такому разі цього не потрібно вимагати від дитини, а варто домовлятися і попросити.
