Негативна і некерована поведінка дитини часто є причиною нездорових відносин з батьками або ж напруженої атмосфери у сім’ї загалом. Дитячі деструктивні стани можна (і потрібно) коригувати і виправляти, але зазвичай батьки звертаються по допомогу фахівців (наприклад, психотерапевта) лище, щоб виправити поведінку дитини, а працювати над собою не хочуть.
Спілкування ж дитини з батьками, спілкування батьків та всіх інших дорослих, з якими проживає дитина дуже впливає на дитину і формує поведінкові патерни, страхи, комплекси, уявлення про різні почуття тощо. Саме тому важливо, щоб дитина бачила щасливих людей, які добре комунікують між собою, вміють вирішувати проблеми конструктивно і з любов’ю. Тим паче, важливо, щоб таке ставлення дитина відчувала до себе.
Моделей деструктивних стосунків між батьками і дітьми є чимало. Ми виділили 5 основних, які найчастіше трапляються у сім’ях у різних проявах, “різної складності” та при різних комбінаціях.
Емоційне відкидання (деструктивний метод виховання)
Йдеться про неусвідомлення неприйняття дитини, як окремої особи з своїм внутрішнім світом. Така байдужість часто маскується підвищеною турботою та контролем. Дуже поширеною у цьому випадку є підсвідома підміна “любити” на “купити”, коли замість проведення часу з дитиною, цікавості до її внутрішнього світу, вияву зацікавленості її життям тощо батьки купують дитині дорогу іграшку чи іншу річ, щоб “дитина надовше відчепилась і не заважала працювати/відпочивати”.
Емоційне потурання (деструктивний метод виховання)
При такій моделі стосунків усі думки батьків про дитину пронизані тривогою. Батьки хвилюються за все, що може трапитись з дитиною: за те, що вона може впасти, вдаритись, застудитись, захворіти, злякатись… Відповідно, намагаються захистити дитину від всього, роблячи її “кумиром” і центром життя сім’ї. У цьому випадку поза домом у дитини виникає маса проблем, оскільки її “винятковість” не визнається за межами сім’ї. це тягне за собою безліч проблем та деструктив у поведінці.
Авторитарний контроль (деструктивний метод виховання)
Заборони та маніпуляції, які означають виховання заради виховання. У такому випадку батьки намагаються повністю контролювати дитину, підпорядковувати її життя під себе через маніпуляцію. Результат такого стилю стосунків парадоксальний, оскільки як такого виховного ефекту вони не мають – дитина не може самостійно приймати рішень, а лише підпорядковується (якщо підпорядковується). Низька самооцінка та не сформована особистість, виражені у соціально неприйнятних формах поведінки часто є результатом такого “виховання”.
Невимогливе невтручання (деструктивний метод виховання)
При цій моделі комунікації батьки постійно втомлені від дитини. вони були втомлені від неї ще до того, як вона у них з’явилась. Їхнє уявлення про виховання дітей, засноване на ілюзіях про “ідеальні сім’ї”, зіткнулося з “суворою реальністю”, через яку батьки втрачають інтерес і до дитини, і до подружнього життя загалом.
“Не лізь”, “перестань”, “не можна”, “не роби цього” і найчастіше “як же ти мені набрид” – це основні комунікаційні меседжі таких батьків. Основне правило таких стосунків – менше клопоту, відтак батьківський контроль ослаблений і дитина самостійно приймає рішення та обирає компанію.
Вплив на інших через дитину (деструктивний метод виховання)
У такі моделі поведінки дитина для батьків є способом впливу на оточуючих: для тата – на маму, для мами – на тата, для обох батьків на інших родичів… “Це потрібно не для мене, а для дитини” – така фраза часта у цій комунікаційні моделі. Часто також батьки згуртовують сім’ю навколо проблем з дитиною, формуючи деструктивну модель сім’ї загалом.
