Сумувати – нормально: як допомогти дитині навчитися переживати сум

Діти дуже часто переживають сумні емоції. Дорослі, навіть, не завжди помічають такі дитячі стани. Сформована установка, що “сум – це погана емоція” не дає змоги дитині правильно її виражати і переживати.

Насправді ж, дітям потрібно переживати сум, щоб навчитися приймати життя у різних проявах. Важливо навчити дитину, що плакати – не соромно, що приховувати біль – не правильно. Однак, навчити цього може той, хто сам вміє сумувати. Тому у компетенції батьків – сформувати перш за все у собі здорове ставлення до суму та печалі і згодом передати його дітям.

Що необхідно знати про сумні емоції?

Смуток, печаль, сум тощо – не є поганими емоціями.

Те, що їх важко, а інколи й болісно переживати, не робить їх марними, некорисними чи не потрібними. Через ці переживання дитина приймає те, що важко прийняти, наприклад, правила, або неідеальність реальності.

Плач допомагає зняти напругу і сигналізує про потребу у допомозі та підтримці.

Коли дитина плаче, то дорослим варто навчитися сприймати це не лише з тривогою і хвилюванням, а й з радістю від того, що дитина вміє вивільняти свій смуток.

Плакати на самоті – менш корисно, аніж з кимось.

Однак не варто відволікати дитину під час плачу розмовами, іграми чи іншою активністю. Найкраще – бути поруч, мовчати і, з дозволу дитини, обійняти її. Таким чином ви дасте дитині змогу “завершити” вплив суму і до кінця пережити емоцію.

Важливо, щоб дитина відчувала підтримку та співпереживання.

Коли сумна емоція завершилась і дитина заспокоїлась, варто запитати, чи не хоче вона обговорити щось.

Нотації, звинувачення та повчання – погані союзники у допомозі дитині під час суму.

Вони можуть образити, розчарувати, роздратувати і викликати нову порцію суму. окрім цього, така батьківська реакція може викликати недовіру і наступного разу дитина не відкриється зі своїм болем, щоб уникнути додаткових негативних переживань.

Заборона на переживання печалі дуже шкідлива. Прихована напруга забирає чимало сил, втомлює, перенапружує, викликає тривожність, різні нав’язливі стани. У результаті періодичного пригнічення сумних емоцій, дитині стає важко концентруватися, брати участь у різній діяльності і переживати інші емоції, в тому числі радість.