Дитина – це окрема особистість зі своїми бажаннями і потребами, тому повинна їх висловлювати і відстоювати. Однак часто це перетворюється у імпульсивність, агресію та абсолютне ігнорування слова “ні”. Такі діти часто бувають зухвалими, мстивими, а позитивна реакція на заохочення і похвалу у них слабо виражена.
Звідки виникає руйнівна неслухняність?
Деструктивна неслухняність може виникати через розбіжності в сім’ї – коли відчайдушна непокора є наслідком постійного стресу та тривоги за батьків. Або ж дитина повторює приклад батьків, які діють неузгоджено і не прислухаються один до одного.
Агресія і нечутливість можуть бути також реакцією на гостре горе, наприклад, смерть когось близького або на несподівані зміни – переїзд, поява брата/сестри, вітчима/мачухи, зміна школи тощо. Непослух у такому випадку є своєрідним ультиматумом, через який варто шукати конструктивні способи виходу із ситуації.
Найчастіше демонстративна неслухняність є наслідком взаємодії з батьками, які дозволяють дитині так себе поводити. Це не означає буквальний дозвіл, а є результатом різних комунікаційних процес, які варто спробувати детальніше зрозуміти.
“Силова боротьба”
Причиною конфлікту між дитиною і батьками може бути змушування дитини до послуху через силові методи впливу – погрози, покарання тощо. У такому разі дитина почувається безпорадною і провокує інші зіткнення, щоб довести, що теж має певну силу і певний вплив.[.p]
У цьому випадку варто переводити діалог з ультиматуму на домовленість. Наприклад, замість “якщо ти не прибереш в кімнаті, то не підеш гуляти” – “як тільки прибереш в кімнаті – підеш гуляти”.
Часто після “силової” взаємодії погано почуваються не тільки діти, а й батьки, адже розуміють, що емоційно чи психологічно нашкодили дитині. Тому важливо не забувати, що ваша мета – змінити поведінку дитини, а не зробити дитині і собі боляче.
Надмірна залежність від думки оточення
Погана поведінка дитини часто провокує осуд оточення, мовляв, у хороших батьків дитина так поводиться не повинна. Під впливом цього батьки намагаються приглушити надмірну дитячу емоційність, абсолютно незважаючи на почуття дитини. Відтак, згодом дитина повторює поведінку, сигналізуючи про свої потреби та емоції.
Завжди варто концентруватися саме на дитині, а не на тому, що комусь третьому може бути некомфортно чи не зручно при певній поведінці вашої дитини.
Завищені вимоги
Деякі батьки постійно намагаються “загартовувати” дитину, висуваючи найсуворіші вимоги абсолютно до всього: як сидіти, як їсти, як розмовляти; як дитина виглядає, що вона носить, які оцінки отримує, чи займається спортом/музикою/тощо. Вимагаючи від дитини бути ідеальною постійно і в усьому, ви провокуєте спротив, який виражається у деструктивній неслухняності.
Спробуйте скласти список усіх ваших вимог до дитини в масштабах дня, тижня, місяця чи року. Включіть у нього найдрібніші, наприклад, припинити стукотіння ногою об стілець. Проаналізуйте ці вимоги і спробуйте зрозуміти, які з них будуть актуальні завтра, через тиждень чи через рік і що трапиться, якщо дитина не виконає цю вимогу. Якщо відповіді на ці запитання вас не задовольнять – варто переглянути свої вимоги до дитини.
Занадто м’які вимоги
Переглянути вимоги варто і у разі, якщо вони занадто м’які – це також провокує гостру неслухняність. Батьки повинні вміти твердо і впевнено відмовляти дитині, щоб вона розуміла важливість батьківського “ні”.
Інколи це може бути проблемою, бо батьки бояться засмутити чи образити дитину своєю відмовою. Діти ж дуже спостережливі і у невпевненому “ні” здатні відчути вашу стривоженість і нею скористатися. Якщо батькам складно встановити заборони і змиритися з ними – дітям складно їх виконувати.
Якщо ви відчуваєте, що маєте проблему зі встановленням дисциплінарних рамок, навчіться відокремлювати те, що робите від того, заради чого ви це робите. Пояснюйте собі і дитині, що кожне правило має конкретну мету і конкретну причину і вони не в тому, щоб зробити когось нещасним, а навпаки – щоб захистити, убезпечити і допомогти.
